[Монолог]
Як коли слідкуєш за образом з вікна потяга
Твої очі не можуть втримати пейзажі, що проминають
Вони розчиняються в безкінечній далечині
Як коли тримаєш у кулаці жменю попелу
Але твої руки не можуть зберегти те
Що вже розвіялося в повітрі
Як коли дивишся на сонце крізь вікно
Твоя шкіра відчуває тепло
Але не може бути частиною світу
Який те тепло зробило живим
Як коли блукаєш наодинці в усвідомленому сні
Як коли вимовляєш своє ім'я в порожній кімнаті
Як коли бачиш своє тіло у дзеркалі
Жадаючи бути побаченим, жадаючи стати реальним
Але краса, яку знаходять у самоті
Це молитва, що прагне бути почутою