Хотів би я тебе, мов плющ, обняти
Так міцно, щільно, і закрить од світа
Я не боюсь тобі життя одняти
Ти будеш мов руїна, листом моїм вкрита

Плющ їй дає життя, він обіймає
Боронить від негоди стіну голу
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу
Їм добре так удвох, — як нам з тобою
А прийде час розсипатись руїні
Нехай тоді вона плюща сховає під собою
Навіщо здався плющ на самотині?

Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?

Плющ їй дає життя, він обіймає
Боронить від негоди стіну голу
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу
Їм добре так удвох, — як нам з тобою
А прийде час розсипатись руїні
Нехай тоді вона плюща сховає під собою
Навіщо здався плющ на самотині?
Нехай тоді вона плюща сховає під собою
Навіщо здався плющ на самотині?